Собирать чемодан ,это дело конечно привычное.
Значит в отпуск пора иль поездку отправиться нам.
Значит мы ,отдыхать уезжаем опять по привычке.
На дорогу присев , вновь спешим на знакомый вокзал.
Что с собой заберем на далекую станцию Вечность?
Ведь для крохотной нашей души, чемодан даже очень велик.
Может быть , по ошибке прихватим мы нашу беспечность?
Но тогда ,уже вряд ли увидим мы Вечного Господа лик.
Что же взять нам туда? ведь дорога совсем не простая.
Уместились обиды , заполнив наш скромный багаж.
Но тогда ,не войти нам с обидой в обители Божьего Рая.
Не увидеть нам Небо , узрим лишь далекий мираж.
Что же взять нам с собой , на далекую станцию Вечность?
Что поможет нам путь, совершить беспрепятственно к ней ?
Сердце чистое взять , оставляя земли быстротечность.
И Любовь неземную к долгожданной Отчизне своей.
Собирать чемодан , это дело конечно привычное.
Вещи все постирать и сложить в наш земной саквояж.
Собирать для души - лишь с Христом отношение личное.
Попрощавшись с земным , совершая свой Вечный вояж.
Ольга Володина,
Россия
Каждая строчка души прославляет Господа стихотворениями!!!!
Благодарю за мою первую книгу стихов " Я одета в милости Божьи", которая напечаталась в Германии.Пишу стихи и для детей.Группы в ОК https://ok.ru/group53409221312684 и ВКhttps://vk.com/id281545884 . Слава Господу! e-mail автора:https://www.stihi.ru/avtor/deafalexramblu сайт автора:https://www.stihi.ru/avtor/deafalexramblu
Прочитано 2919 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
